Вмерти за свій народ — місія стебницького героя Тараса Зозулі

Категорія - місто Стебник / Вибір редакції
2 липня 2015 (четвер) 10:22Автор: spirit
Вмерти за свій народ — місія стебницького героя Тараса Зозулі
30 червня у 30-й аеромобільній бригаді батьки захисника Луганського аеропорту, стебничанина Тараса Зозулі отримали посмертний орден «За мужність» III ступеня

Відзнаку держава вручила їм майже через рік після загибелі сина.
Найбільшою втратою українського народу у війні з московськими зайдами є втрати батьків і матерів, на долі яких лягає тягар – хоронити своїх синів. Дає збій засаднича закономірність людства, коли зі світу відходять ті, які у розкрилі літ тільки-но стали набиратися соку життя. Кажуть, Господь чинить, як мудрий садівник, який, збираючи урожай, передусім простягає руку до найкращих плодів, залишаючи на гілках дерев мізерні, що поволі осипаються самі. Людське життя прирівнюють до місії. У кожного на землі вона своя, і лише після її виконання Бог прикликає своє творіння до Себе.

Батьки Тараса Зозулі певні, що вмерти за свій народ — місія їхнього сина. За десять місяців від часу трагедії горе не зміліло, воно стало більш усвідомленим. Батьки вже виплакали біль у сльозах, він перелився в обшир пам’яті. «Мрію про спокій», — стражденно мовить батько. Дай Боже, скоро спокій таки запанує в Україні, та чи знайде його зранене, спустошене втратою батьківське серце? «Іноді на одинці хочеться вити », — вражає одкровенням Степан Зозуля.

Злощасне 31 серпня чорним кадром увірвалося у їхню родину. За межею залишився син, якому Всевишній відвів 21 рік життя. Тараса по життю вів поклик – у цьому нині одностайні Світлана та Василь Зозуля. Від спогадів вицвілі від горя материні та батькові очі спалахують щастям. Вдача його найпевніше відбивала енергетику імені. Якщо вірити у символізм чисел, то український герой Тарас Зозуля мав у темпераменті тотожність з Тарасом Шевченком. Обидв народилися 9 березня. Відповідальним, безкомпромісним у питаннях честі, чуйним до чужої біди був Тарас Зозуля. Не спадає на думку батькам жодної його дитячої витівки, бо їх просто не було. У дитинстві хлопчина демонстрував надто зрілу як на його вік національну позицію. Семикласник Тарас, обгорнувшись синьо-жовтим прапором, попросив учительку вимкнути радіо, яке транслювало виступ президента, як казав хлопець, брехуна. В університеті, який так і не судилося закінчити, поступився державним місцем іншому студентові. І тут чинив по закону совісті, вважаючи, що його батьки мають більшу змогу платити за навчання, аніж багатодітна родина того хлопця.
Юнак бачив себе військовим і тільки ним. Армійськими піснями, фільмами про десантників було заповнене дозвілля Тараса. Він проігнорував футбольну кар’єру, на успіх в якій мав великі шанси. Після служби в армії потай від батьків пішов складати іспит, аби іти назустріч мрії і потрапити у ряди військових. Рідних хлопець про свій вибір лише поставив перед фактом. Тарас був контрактником 80 аеромобільної бригади. Скрушно усміхається Василь Зозуля, пригадуючи, як торік у Великодню П’ятницю сина терміново викликали у частину. Тарас вийшов з дому і двічі оглянувся… Той останній погляд пам’ятний для батька. Високий, худорлявий хлопчина не знав, що таке війна, та пізнати її страху не мав. Командування частини скерувало на Схід. На схвильовані застереження дідуся юнак з розсудливістю бувальця пророкував собі: «Коли маю жити – буду жити. Як маю вмерти, то вмру».

Зринає у спогадах матері 30 серпня, тоді востаннє говорила із сином по телефону. Як на єдину можливість вибратися з горнила війни, чекали захисники аеропорту на результат переговорів у Мінську. 31 серпня інтернет заряснів тривожними вістями про події у Луганську. Втішним проблиском для збентежених батьків стала інформація про повернення бійців 80-ї бригади до Львова. Не вгледівши рідного обличчя серед вояків першого дня, не полишали надії знайти Тараса в автобусах, що прибули зі Сходу днем пізніше. Та сподівання обійняти сина виявилися марними. Це зрозуміли спантеличені батьки з реакції вояків: хлопці підозріло ніяковіли, ухилялися від запитань. Тарас Зозуля загинув від обстрілів «градами» в Луганському аеропорту. Три дні бойові побратими не могли забрати тіло хлопця з-під куль. Від невідання час завмер для батьків. Тараса не було у списках ні вбитих, ні поранених. Його оголосили зниклим безвісти. Коли ж тіло таки доправили до Харківського моргу, батько не тільки помчав туди, але й знайшов у собі сили впізнати обпалене тіло сина.

«Мій син заслужив на Господню милість. Я не думаю, що на цій війні він встиг когось убити. Йому був лише 21 рік. Я закликаю матерів, що втратили на війні синів, гордо тримати голови за своїх дітей. Вони – герої. За них молиться вся Україна. Думаю, вони благословенні у Бога», — без сліз, лише з блискотом віри в очах каже Світлана Зозуля.
Василь та Світлана Зозуля повне розуміння знаходять лише серед людей, які пережили такі ж трагедії. Теплу духовну спорідненість відчули вони на відкритті пам’ятного знака на стіні Катедрального храму Пресвятої Трійці, де біль і спогади поєднали в одну родину тих, кого осиротила війна. Підтримало батьків на дусі, що пошану до їхніх дітей виявив Патріарх Святослав, який не оминув заходу у Дрогобичі.

Днями на будівлі Дрогобицького коледжу нафти і газу освятили меморіальну таблицю на пошанування двох загиблих на війні випускників закладу. Одним з них і був Тарас Зозуля . Викарбувати ім’я Тараса на камені як приклад бойової доблесті і слави, невдовзі збираються у його рідній військовій частині. Та найбільше батьки хочуть, аби їхнього сина пам’ятав народ, за який він віддав життя.

Про Тараса батько та мати не говорять у минулому часі, бо певні, що їхня дитина живе, просто не поруч, не в цьому, а іншому, вищому і досконалішому вимірі.
«Кожне покоління має купувати для себе свободу», – наголошував в одній із проповідей о. Ігор Цмоканич. Ціна теперішньої нашої свободи – життя сотень українських юнаків. У лицарському сомні і стебничанин Тарас Зозуля. Можемо лишень у щирому співчутті схилитися перед тяготою земного хреста його батьків. Більшою є наша відповідальність перед світлою пам’яттю Тараса: його жертва — вершина, на яку маємо рівнятися повсякдень, його ідеали — найсправедливіше мірило наших вчинків.

http://d-nk.com.ua/vmerti-za-svij-narod-misiya-stebnickogo-geroya-tarasa-zozuli/
 
скачать dle 10.3фильмы бесплатно
Поділіться новиною:
Оцініть публікацію:
  • 100
Можна також виділити необхідний текст, з'явиться іконка.
Після натиску на цю іконку буде запропоновано поділитись виділем фрагментом через соціальні мережі
Коментарі до новин:

Для того, щоб залишити коментар на цьому сайті, Вам необхідно авторизуватись.



Додати коментар